А як мільйонів куплений сльозами,
День світла, щастя й золі засвітає,
То чень в новім, великім людськім храмі
Хтось добрим словом і мене згадає.
Іван Франко
26 серпня 1856 р. у селі Нагуєвичі на Львівщині народився Іван Якович Франко (1856—1916) – видатний український письменник, поет, учений, активний громадський і політичний діяч. Знакова постать вітчизняної та світової культури. Справжній титан праці, який жив і працював в ім’я свого бездержавного тоді народу. І щиро вірив у неминучість національного відродження, в те, що українці будуть господарями у «своїй хаті» і на «своїм полі», «у народів вільних колі».
У батьківській кузні пройшов народну школу, від матері успадкував душевність і теплоту, любов до народної пісні. А потім самотужки здобував освіту, бо рано втратив батька. Вже в гімназії виділявся феноменальною пам’яттю. Багато читав, зібрав чималу бібліотеку. Захоплювався красою і багатством української мови. Закінчив філософський факультет Львівського університету.
А далі була напружена інтенсивна щоденна праця, арешти. Важкі випробування лише загартували Івана Франка і, попри життєві труднощі, він ніколи не опускав рук. Якщо не було можливості творити протягом дня (бо заробляв на життя), то писав ночами, як то було з повістю «Захар Беркут».
Невтомна літературно-поетична творчість (друкована спадщина Каменяра сягає 50 томів «Зібрання творів», але то лише третина написаного) поєднувалася з інтенсивною науковою працею. Українські та зарубіжні часописи рясніли численними статтями, оглядами, нарисами Івана Франка на теми фольклористики, етнології, історії, філософії, літератури, соціології, економіки. У 1893-му захистив у Відні докторську дисертацію.
Знав 14 мов. Сучасники називали його «академія в одній особі».
Не менш вражає і громадсько-політична діяльність.
Ще студентом належав до москвофільського товариства, захоплювався ідеями соціалізму. З часом його світогляд зазнав змін. Ідеї Карла Маркса вважав хибними, а соціалістичну державу назвав тюрмою: «Люди виростали б і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою».
Сам Іван Франко уявляв соціалістичне суспільство у вигляді самоврядної демократії – як співдружність людей праці, заснована на господарській рівності, повній громадянській і політичній свободі, несумісній з державою. Однак не відкидав парламентаризм (представницьку демократію). Головною опорою такого суспільства мали стати загальнолюдські, а не класові цінності.
Втім статті із критичним ставленням до антигуманних ідей Маркса й Енгельса, тоталітарні тенденції їхнього «Комуністичного маніфесту» за радянських часів приховувалися.
Довгі роки співпрацював з Михайлом Драгомановим (знайомство з авторитетним, але неблагонадійним для австрійської влади київським професором стало причиною першого арешту). Співзасновник першої української політичної партії – Русько-Української радикальної партії (1890) і її перший голова (до 1898-го). Програма-мінімум – створення Галицької автономної області, програма-максимум – соборна Україна, яка б об’єднала всіх українців. Також долучився до заснування Національно-демократичної партії (1899). Співпрацював з нею до 1904-го, після чого полишив активне політичне життя.
Став ініціатором того, аби в Галичині населення називало себе українцями, а не русинами. «Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без офіціяльних кордонів…», писав він у листі до молоді в 1905-му.
В останні роки багато хворів. Однак, відчуваючи обмеженість відведеного долею часу, від того працював ще інтенсивніше.
«Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою, – писав про нього Михайло Коцюбинський. – В своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол. Плів сіті й писав поему «Мойсей». Не знаю, чи попалася риба у його сіті, але душу мою він полонив своєю поемою».
Ще за життя здобув титули «галицького Шевченка», «великого Каменяра» та «українського Мойсея».
Помер 28 травня 1916-го у Львові, лише рік не доживши до створення Української держави.
Як справедливо зауважує Лідія Громовенко: «Небагато можна назвати в історії людства постатей, рівних йому за різнобічністю таланту й наполегливістю, гідними титанів Відродження…».
Син Івана Франка Петро став одним із засновників «Пласту», а згодом – сотником Легіону УСС.
Сергій ГОРОБЕЦЬ
